Дніпрова хвиля, мов дитина,
Лоскоче ввечері імлу,
За обрій тягнеться Трипілля
Чекати вранішну зорю.
Зоря зійде і оповитий
Сарказмом осіні Дніпро
Нальє чарчину оковити,
Ножем ударить під ребро.
Та оковита - буде спомин,
А ніж - цілунків давній шрам,
І ти впадеш під гомін, гомін,
На стиглі очі ляже шарм.
І буркотливим дідуганом
Заговорить коли зоря,
Її разючая догана
Ніяк тебе не доніма.
І не тому, що омертвіння
Зім'яло тонкощі чуттів, -
Під попіл сховане горіння
Останніх днів, осінніх днів.
30.08.1977
Українка,
Обухівський р-н
Київщина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371636
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.10.2012
автор: Левчишин Віктор