Яке то щастя: на горищі хати
Пірнуть лицем, сухе прим’явши зілля,
В руду чуприну сіна
і вдихати
Торішнє літо, що пропахло пріллю!
Навіє сон дитинства ніжний спомин,
Не потурать якому вже несила, –
Він прожене з душі пекельну втому,
Що тягарем задушливо гнітила.
Стушує геть брудні уроки свинства:
Як обдурить чи вигідно урвати...
Порину в небуття свого дитинства –
Цей дивний світ блаженства,
щоб згадати,
Яке то щастя: на горищі хати
Пірнуть лицем, сухе прим’явши зілля,
В руду чуприну сіна
і вдихати
Торішнє літо, що пропахло пріллю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371859
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2012
автор: Олег Завадський