Ти не соромивсь розривати моє серце,
Немовби лезом - словом рвати мою душу.
Тому, неначе те ламке люстерце,
В своїх очах розбить я сльози мушу.
Я їх ненавиджу, та часом в них рятуюсь.
Я з ними борюсь, але часто в них тону...
Сама з собою рідше все спілкуюсь,
Бажань й думок своїх не розберу.
Милуючись вогнем, давно спалила крила
І в суєті зібрала попіл навмання.
Моя душа так скучила за словом "мила"...
І так боїться слова "забуття".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371955
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2012
автор: Чорнобурка