Коли слова були водою,
ти вмів ходити по воді,
але прийшли кудлаті ної –
затяті, горді та тверді –
надумали нові молитви,
нараяли нових богів.
Вода не вміла їм служити –
і ти на ранок онімів.
Тоді слова землею стали –
ти вигадав собі леміш
і нагострив, уклав у рало –
вродив на осінь житній вірш.
Але прийшли женці неситі
забрали рало та зерно.
Земля не вміла їм родити –
і німував ти все одно.
Тож розчинилися в повітрі
слова та зникли угорі.
І аж тоді ти в них повірив,
і аж тоді - заговорив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372194
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2012
автор: Strannic