Порву листи, написані тобою,
До тебе теж написані - порву.
Думки рояться, кубляться юрбою,
Печуть, немов попавши в кропиву.
Любов і пам'ять, наче мої крила,
В житейськім морі держать на плаву.
«Чекати буду вічно» - говорила,
І я повернусь завжди - допливу.
Шторми, циклони, рифи, буревії
Не зможуть залякати, потопити,
Розпорошити, розігнати мрії,
Примусити забути, розлюбити.
Час не візьмЕ ніколи верхи гору
Над почуттями, пам'яттю моєю.
Я повернуся, але лиш нескоро,
Із трішки заскорузлою душею.
Впізнаєш по очах, а душу
Зцілити можна тільки поцілунком.
Мене ще хвилі винесуть на сушу,
В твої обійми, щоб напитись трунку.
Через роки побачу рідні вікна,
І по очах також тебе впізнаю.
Постукаю несміло і окликну,
Чи, може, передумаю. не знаю.
23.08.2009р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372674
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2012
автор: Мирослав Вересюк