Де море хвилі кида на пісок,
Де люди гріють душі і тіла,
Біля води сиділа зграйка діточок,
До них старенька бабця підійшла...
Була вона вся чорна і суха,
А одежина на плечах зітліла,
І ніби щось в піску вона шука...
Знаходила - і як дитя раділа.
- Тікайте, діти! - це батьки кричать -
Вона страшна, її боятись варто!
Та у бабусі усмішки печать,
І сльози по щоці. А дітям - жарти.
Вони кидали в неї камінці -
Вона лиш тамувала в серці рани...
Стискала бите скло в своїй руці,
Щоб діти ніжки не змогли поранить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372889
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.10.2012
автор: Любов Вакуленко