Дерева плачуть гірко слізьми золотими
Та є такі, що й плакать їм не сила –
В Шевченка парку познущалась влада з ними.
Надії покидають їх і сили.
Немов могилу їм розрили там дорогу:
Гряде комунікацій всіх заміна.
Корінням зраненим і вскритим б’ють тривогу
Там липи, наче впали на коліна.
Пилою висне над їх головами страта.
Не користь з них й краса, а перешкода
У прокладанні навпростець шлях депутатам.
Що їм ті липи?! Буде хоч колода?!
А ті зневірені кричать знімілим криком,
Гілля схиливши, молять в перехожих
Про захист свій. В розмові з кожним чоловіком..,
Шукають в них до себе небайдужих.
«Ми хочем жити!», «Порятуйте!», «Нас вбивають!»,
«Допоможіть!», «Не дайте нас згубити!»,
«Ми кисень ваш!», «Ми ваші тіні, що зникають!»...
Та схаменіться ж!!! Дайте шанс їм!.. Жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372958
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.10.2012
автор: Бойчук Роман