Не бачу нічого вже сорок два дні
Я пам’ять втрачаю – дай руку мені.
Прощаюсь з цим світом – рушаю на схід,
Я мушу здійснити цей перехід.
Торкаюсь долонями тіла твого,
На смак відчуваючи рідне тепло,
Я слухаю дихання – серце тремтить,
Останні години фіксує на мить.
Але, ігноруючи простір та час,
Я вірю в спроможність не втратити «нас».
Крізь кляті години – часові пояси
Ти будеш мене до світла вести,
а я прикриватиму наші тили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373084
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2012
автор: coccinelle