Терпець ввірвався, як струна,
Що аж скрутилася від болю.
Розсудить час, чия вина,
Що стільки випало на долю
Пекучих сліз, гірких образ,
Що болем душу спопеляють.
Мені би пам'ять стерти враз
І знати, що тебе кохають.
Повірити не у слова,
Очам, в яких немає болю.
Зів'яла скошена трава,
Зозуля не кує на долю.
Вже стільки пролетіло днів,
А біль пронизує, шматує,
Від нього я осатанів,
Але ніхто мене не чує.
Ніхто у клопотах своїх
Моїх страждань не помічає.
Я спересердя злюсь на всіх,
Жалію тих, хто не кохає.
26.11.2009 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373555
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2012
автор: Мирослав Вересюк