Кликав Батько синочка до хати,
бо старий вже немічний, приїдь.
А синок відкладав, вікладав усе дати,
думав вічний татусь вочевидь.
Ой покинув так рано домівку,
повела ж його доля в світи.
Ох і довгу дорога обрала, мандрівку,
хіба міг він її обійти…
Вже не сяде із Батьком на призьбі,
не торкнеться, як змалку плеча,
Не всміхнеться їм сонечко разом в узвиссі,
й не насварить вже хтось блукача.
А так хочеться знятись в небо,
курінь - втомою битих доріг.
Журавлиним польотом наповнити груди,
впасти криком до батьківських ніг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373679
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.10.2012
автор: Дід Миколай