У кватирку очима голодними
Ніч, мов звір, заглядає, зачаєний.
Клапті світла із вікон - полотнами
Поміж ними пітьму розкраяно.
Дим із протягом в небо тягнеться,
Ніч вертає - у голову цілиться.
Ти моя неприхована власниця,
Тільки ж більше не бий в потилицю.
Ти ж не мучай мене, невиспану,
Пошкодуй мою душу змордовану!
Десь над містом сирени висками
Ніч відкликнеться зачудовано,
Всю кімнату по вінця виповнить
Під протести лампи настільної...
Не тряси ж мої груди схлипами,
Не знущайся із божевільної,
Ти ж над книгою плечі згорблені
Не обтяжуй своєю присутністю.
Ніч лиш щириться геть озлоблено,
В серце штрикає неминучістю.
До дірок вже "Сплина" заслухано,
Кава в чашці давно вже вистигла...
В ніч розпатлану я розгублена
В небі просвіт для сонця вистрижу,
Буде ранок, і будуть "праздники".
Знаєш, більше мені не боязко.
Як займуться над небом засвітки,
Спи, моя невсипуща подружко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374060
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.10.2012
автор: Ilsa