Догоряє свіча на столі одиноко,
Поряд батько і мати сумна.
Смерть примружує праве око.
Та душа ще не вмерла – жива.
Не спіткнулась, не впала в обійми
Брехливим підступним чортам.
Хоч приймали до себе в найми
Гади чорні немов каган.
Не здалась, посміхнулась щиро,
Хоч боліло нестерпно тоді.
Підвелася трохи несміло,
Тихо й вільно пішла по межі.
Зачорніло…погасла свіча…
Хтось заплакав тихенько нещиро.
Тільки мати стояла немов кам'яна,
І дивилась на мертву дитину…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374409
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.10.2012
автор: Дика Троянда