Закопайте мене на 3 дні,
Щоб не чув я образ і підколів,
Щоб не вірив я Вашій брехні,
Щоб не вірив у вічність проколів.
Чорні зміни, пориви, обрив.
Запотілі ручища нестачі,
Депресивності слізний порив
І невтішність чекань передачі.
Надкусила напруга крило,
Хоч одне, але вже не злетіти.
Я так хочу до рідних в село,
От туди, де можливо горіти
І маленьким, та теплим вогнем,
І постійно когось зігрівати,
Ми ніколи того не збагнем,
Що маленьке великим багате!
У найменшім худім олівці
Більше змісту, ніж в фарби цистерні,
Бо він - майстер в художній руці,
А не масово сіяне зерно.
Тож радій, що маленький шедевр
Твого битого долею світу -
То комусь нездійсненний маневр,
Ідеал, що дарує освіту.
Поки вірша цього написав,
Зрозумів, що не все так погано:
Я й до того не раз воскресав,
Тож загоюйся, вирвана рано!
P.S. Пам'ятай, людино, що ти унікальна хоча б у чомусь одному, маленькому, найкрихітнішому, але, все ж, унікальна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374541
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2012
автор: Андрій Конопко