І знов до нас прийшли магнітні бурі.
У голову ударило, що аж!
Це притаманно Сонячній натурі –
Такий створити дивний антураж.
А дивишся – так мило в тій короні
Вирують спалахи – як феєрверк!
А в мене вже скрутило бідні скроні,
І тиск гайнув пташиною наверх.
Вже помираю! – Ось майнула думка, -
Тож прощавай, мій милий білий світ! –
Стає печально, в серці – й туга, й мука.
Коли взнаЮ – то з космосу привіт.
Вже не вмираю! В рота я таблетку
Одну і другу кинула. Лежу.
Ну що ж, корону Сонячну далеку
Я розумію, ось що вам скажу.
Всі королеви, і земні, й космічні –
Примхливі дами, вередливі теж.
Ніхто тих примх, мабуть, не перелічить,
У коронованих вони – без меж.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375144
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 03.11.2012
автор: Ліоліна