СвятА.Молитви за душі померлих і як за звичай дивні та пророчі сни.
Останній мов кіно, гляділа. Чи спала, а чи душа десь по-під небеса летіла.
Мабуть денна подія якось подіяла на почуття. То поетична п*ята зустріч відбулася,в клубі " Об*єднані словом " з духовно пов*язаними і подібними людьми , що відповідно для усіх цікаву й надзвичайну роль відіграє.
У свій, не зовсім пізній вік, на себе вже рукою помахала,аж тут цілком для неї посторонній чоловік,звернуть на себе увагу, як завіт чи жартома, а можливо то серьозно -наставляє. Для жінки, виявляється не вік, коли
ще очі молодечо грають, а усмішка та притягає, як магніт на себе увагу звернути заставляє.
На дворі теплиий, осінньо-дивовижний вечір.Іде поважна дама із букетом
квітів. При світлі ліхтарів і вулицею жваво-гомінкою,здається їй,так років, що найменше десять полишила за спиною. А вдома ,відразу звернули
увагу:-" О, мамо квіти? Ти щось сьогодні надзвичайно гарна і виглядаєш
так звабливо.Признайся,чи та зустріч випадково, не звичайна ? Не відповіла.Інтригу в повітрі полишила...Та звісно надзвичайності нема, бо квіти з вази,щоби не пропали,подруга по перу Оксана , з собою взять
наполягла..
Тож добро і теплії слова, і закрутилась в жінки голова. З хорошим настроєм та спать лягла.
І сон...По кількох роках розлучення із чоловіком , на відпочинок у Болгарію вернулась.Красива Варна,знайома вулиця,а ось подвір*я ,дім.
Чомусь багато люду,гамірно у нім. То виявляється справляють свято
міста. А правило у них таке, любий прохожий,чи то подорожній надійде,обов*зково- пригощають. Скрип фіртки...Вмить на порозі дому жінка,то виявляється Його уже дружина.Погляд з під брів- мабуть по знимці упізнала,приступила і мов в благанні руки заламала-:Заходь?! Та просьбу маю,не подавай Йому надію.Благаю!..
Ввійшла, та на порозі чомусь взуття полишає. Погляд за стіл кидає - компанія та сама,як завжди. З цікавістю та острахом на неї поглядає, а Він мов скам*янів і встати сил немає. Обм*як увесь,в очах його вогонь згасає. То ж не чекавши запитань,можливо недоречних жартів, чи то нарікань до виходу попрямувала.Мештів на місці не застала.Мабуть забіг циган-сусід. Зненацька заскочена стояла,та на всі боки поглядала, щоб щось на ноги взути. Ажде її взуття тут так багато мусить бути, як виїздила, полишила кільканадцять пар.
Ураз чомусь стемніло, вийшла в двір. А там під парканом і тином, вглядається розкидане взуття, і розпароване. То правий чобіт, лівий черевик,пошарпаний кросівок теж лежить.Чи ж зможе хоч подерту пару віднайти? Бо як же босій йти?
Та враз , назустріч його внученька біжить. Така красива ,висока підросла.З усмішкою й цілунком пригорнулась і заспокоючи своє взуття дала.Узулася-якраз! Та на порозі став Він враз,не знаючи,як приступити
мабуть уже хотів заговорити...Та за плечима вже Вона. І жаль у серці:-Хай
його бере! Сама ж від нього відцуралась, не винна жінка -закохалась, налаштувала із ним життя своє...А у його руці,її любимі босоніжки. Подає.. Усміхаючись - взяла. Рукою, як помахом крила ,мов наостаток ніжно пам*ять відпускала, ішла вперед не оберталась..
І пробудилась. Ранок,тиша і сама...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375458
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2012
автор: Вразлива