Хвилі асфальтові котяться по місту,
А між ними рифи цегляних споруд.
Грає море-місто, як вино ігристе,
В суєті тривожно копошиться люд.
Зграйки пропливають біля світлофорів
В напрямку чергових кам’яних печер.
І духовно кволі і фізично хворі
Жителі місцеві схожі на химер.
Крила розправляє Батьківщина-мати,
Меч її сіяє в київських вогнях.
Берегиня кличе місто захищати,
Бо замало сили в лаврських хрестах.
Захищать від бруду й смороду у душах,
Голови очистить від гнилих думок,
Щоб рука ворожа не знялась порушить
Ні землі святої, ні живих річок.
Павутина смогу, що нависла грізно,
Під дощем кислотним морем розлилась.
Поховались люди в панцирі залізні
Й нащо їм природа плачуча здалась?
Множаться байдужі зі сміттям в головах,
Де ж господар мудрий, той, кому болить?
Де той, хто духовно людство оздоровить
І думки від бруду зможе захистить?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375487
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.11.2012
автор: Театралка