Як хмари білі вкрили синє небо
Смуток поцікавивсь у Журби:
"Чом невесела і тужливі очі в тебе
Загублена немов серед юрби?.."
Журба підняла неохоче брови,
Прошила поглядом його згори до ніг.
І Смуток зрозумів, що також не готовий
Скупу усмішку запросити на поріг.
Враз сум сповна зайняв небесну даль,
Сміливо жаль поринула у вись.
День неохоче одягався в чорну шаль,
На Смуток кидавши благальне "Зупинись!.."
Збудивсь останній!.. Взір відчув нестримний...
Схопив Журбу за руку, як серце завеліло.
До сонця потяглись, сум пропадав... й не дивно -
На мінус мінус плюс виходить сміло!
P.S. Як хочеться, щоб закони математики
діяли і тут...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375755
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.11.2012
автор: Nikita13