Не йди... мені так хочеться до тебе притулятись.
На смак відчути усі тонкощі зіниць.
І бути знову навіженою, як колись:
покритись інеєм - відразу ж розтавати.
Ловити щастя твоїх невагомих губ.
Хоч раз у сон прийти, лишаючись і нім...
Ти ж розчинився в піднебессі голубім, -
розпорошивши сніг із мармурових рук.
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375756
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.11.2012
автор: Ліна Біла