Щастя моє, пробач за біль і тривоги,
За зради, за сльози, за п’яні кошмари ночей.
За те, що ніколи не ляжуть під ноги
Широкі потріпані крила з подертих плечей.
Доле моя, збережи його стомлені очі,
Нехай він забуде ім’я, що колись так кохав.
І знаєш, я інколи сильно всім серцем так хочу,
Щоб навіть при зустрічі сміх мій уже не впізнав.
Сонце моє…. Та уже й не моє, як не гірко…
Зраджений милий з ножем у жаданій спині,
Знаю, що я говорила слова ці тобі надто рідко:
Як же тепер ти потрібен…. Потрібен мені…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375766
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2012
автор: Міщишина Христина