Тітка Матильда щоранку пекла торти
Вдягала рудий халат, усмішку і бігуді
Очі у неї були засині, а кучері заруді
Тітка Матильда була звичайна, як не крути
Тітка Матильда любила свого кота
Давала йому варення, водила його в кіно
А вечорами пила червоне сухе вино
Слухала блюз, витирала пил, рахувала чужі літа
Часом вона відкривала фотоальбом
Пильно вдивлялась в очі, тим, кого вже нема
Тітка Матильда свій біль лікувала сном
Тітка Матильда давно вже жила сама
На вихідних ходила в осінній сад
В дім приносила букети сухих жоржин
Знала десятки віршів, сотні казок, тисячі балад
І не боялась тутешніх холодних зим
Тітку Матильду любили чоловіки:
Лисяча хитрість і грація, ніби в кішки
Кожен хотів опинитись у неї в ліжку,
Вічність віддати за дотик її руки…
Все було звичним, тільки лиш раз на рік
Тітка Матильда безслідно кудись зникала
І притулившись чолом до гранітних плит
Спершу сміялася, потім нестримно ридала…
Тітка Матильда, мовчала, що в неї син,
Вічність зустрів не прийнявши життєвих правил…
В дім приносила букети сухих жоржин –
Квіти без нього цвісти там не мають права
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375773
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.11.2012
автор: Єва Лавінська