Човен кохання вже відплив
За обрії її страждань,
Бо надто пізно...
Обличчя мокре від її ридань,
Подушка не витримує вологи,
Бо надто пізно...
Немов той хлопчик босоногий
Він бігає у спогадах її сумних,
Бо надто пізно...
Та голос серця вже затих,
Розбитого ущент його зізнанням,
Бо надто пізно...
Надто пізно він сказав
Що її ніколи не кохав...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376439
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 08.11.2012
автор: ПрофФесор