Альтруїстична амбітність

І
Вона:  Ніхто  не  воював…  

Ніхто  не  воював,  не  було  там  війни,
Лише  змагання  пристрастей,  обставин
Й  вагання  жмут,  їх  краще  прожени.
Про  них  не  буде  у  газеті  знаній.  

Та  звісно,  можна  розцінити  теж  інакше  –  обоє  там  програли  силам  вітру  Дня,
відсутності  хвилин,  так  пару  сотень  вільних  й  тепленької  води,  яка  геть  змила  б  
дороги  накип  й  перепони,  утворені  з  вагань,  що  миготіли  у  тьмяній  кімнаті.  
Було  й  ще  принципів  життєвих  пізнання,  хоч,  може  і  змилився  у  рядках  там  я:
Ти  хочеш  зразу  все  або  нічого.  Зазначу,  все  буває  вельми  всяке  в  широті  безмеж  …  
І  в  часточках  годин  календаря,  уміймо  додавати  грані  насолод  духовні  чисті  тіла.  
Я  покорив?  Оце  велике  відкриття,  проте  не  знаю  чим,  це  правда,  мовлю,  щира,  
Не  зміг,  не  мав  уміння  підкорити  спротив  я  Твоїх  чутливих  вельми  перепон.
Просив  і  чаклував,  можливо  і  не  ті  слова  зі  схованки  підняв,  все  було  марно  там.
Лише  запам’ятаю  я,  Твій  блиск  очей  –  цілющі  іскри  намірів  сакральних  шал,
Творив,  я  певен  на  всі  сто  й  один  процент,  вологу  теплоту,  що  є  передвісниця  
Скарбниці  подарунків  вибухових,  що  в  спалахах  злетіли  б  в  далечінь  під  хмари.
Проте  є  частка  віри  у  живих  думках,  зимова  Ніч  надасть  іще  благословенний  шанс.  

ІІ
Вона:  Ти  є  амбітний…  

Ми  дивимось  під  різними  кутами  на  згин  амбіцій  й  альтруїзму.
Це  ясно  в  день  і  в  ніч  все  зрозуміло,  бо  стоїмо  у  різних  ми  світах.  
Та  навіть,  був  би  у  Тобі,  однак,  мій  зір  інакші  б  мав  кути  заломлень.

Амбіції  мої  –  побути  в  дещо  інших  Небесах,  де  сонця  –  пара  Твоїх  іскор-оченят,  
зчарований  я  ними,  хоч  був  опір,  а  чари  смішки  Твоєї,  мов  місяць  в  світлу  ніч.  
Амбіції  мої  здійснились  на  відсотків,  зрахую  зараз  –  то  є  цілих  сто  сімнадцять.  
Бо  ж  пам’ятаєш,  стільки  компліментів  промовив  я  Тобі  –  умінню  йти  чарівно.    
Та  трапилась  нагода,  майже  випадково,  створила  саме  Ти  її,  подяку  шлю  я  щиру.  
Колись  географом  я  мріяв  стати,  теж  альпіністом  і  дослідником  рівнин  чутливих,  
магнітів-кратерів,  прихованих  й  гарячих..У  світлі  сонць  твоїх  я  прагнув  осягнути.
Лише  в’юнкі  ліани  там  завадили,  на  жаль.  То  де  ж  амбітність  бачиш  Ти,  Чаклунко,  
скажи,  будь  ласочка,  мені…  

06.11.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376671
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2012
автор: Ярослав Дорожний