24 и, возблагодарив, преломил и сказал: приимите, ядите, сие есть Тело Мое, за вас ломимое; сие творите в Мое воспоминание.
(1 Коринфянам 11:23—34)
Ти і я пройшли того дня повз сотні блідих та голодних обличч: ти у вишуканому пальті із небесним лицем, я із сумкою з чорної шкіри без нафарбованих вій. Ти казав, що все брехня, що це неістотно, що помилка і просто мине, накладаючи в тацю пампушки з компотом та запеченою картоплею по-селянськи, а я просто йшла поруч і мовчки казала, що я дико кохаю. Ти і я пройшли повз касу і сіли за дерев’янні столи, були ти і я, де решта одинадцять заблукали я і гадки не маю. Ти манірно вправлявся виделкою із навряд чи срібним ножем і казав, що все що промовлю я надалі то не має сенсу, бо рішення остаточне й обговоренню не підлягає, а я просто сиділа й мовчки казала, що я дико кохаю, що чомусь так дико люблю. Ти мовчав досить довго, розрізаючи мою душу ножем для своєї зручності на дрібні шматки, і звабливо укладав їх у свої рожеві уста, ти мовчав, притискаючи металевим прибором мої стогони й зойки, а я дивилась на тебе і мовчки ледь шепотіла, що я дико кохаю, що я міцно та спрагло люблю. Не раптово мій розідраний в м’ясо біль через очі пролився щоками і дванадцяти краплями впав на наш стіл, а ти й не зморгнув, лиш промовив, що ми не єдине ціле і варто провести диференціацію поміж наших життів, я ж нічого не мала як витирати свій ніс і мовчки казати, що я дико кохаю, що я навіжено люблю. Я не знаю кому, за для чого й за скільки срібняків ти продав свій спокій, на що чи на кого виміняв ти мене. Я не маю можливостей більше для воскресіння, я не знаю навіщо живою мені серед них із дня в день снувать. Зрозумій: всі сенси розгублені, вбиті, крім єдиного - в образі не святого тебе. Ти же знаєш, я вмію, я врятую тебе від самогубств, від руйнувань різних аспектів своїх світил, лиш почуй, що я дико кохаю, що чомусь я так хворо люблю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376824
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 10.11.2012
автор: von Tripperman