Осінь у хмарах далеких птахами
Тужливо й нестримно кричала.
Осінь холодна такими ж дахами
Сьогодні самотньо блукала.
Та й вітер чомусь притих – він німий,
Замкнувся десь(напевне, в собі).
А місяць, немов крейда блідий,
Серед зір сліпих сховалась: у юрбі.
І ніч напилась густого фіолету
Та й падала на землю, як листя осіннє,
Ніч колихала-гойдала планету,
Немовби колискова її то остання…
І гнулись дахи, дерев’яні мости
Під тиском могутніх дерев.
Гіллям незграбно прощались ліси
Із теплим вітром літніх королев.
А десь поїзди огинали села і міста,
Що поміж дерев повзуть, неначе змії.
І літо здалось – зімкнуло вуста,
Бо холодно тут, та й з неба сумом віє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377350
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 12.11.2012
автор: vova_zip