Осінні сутінки назавжди захмеліють біль і нелюдські страждання.
На цій благословенно-проклятій землі
ви не почуєте благання,
про поміч для людей,
із пломенистим серцем,
що у агонія конають.
Які усіх на світі,
ще й себе безкарно,безтурботно проклинають.
Опухлі з голоду,
роздерті сотнями кривавих боязких думок.
Вони ідуть на млин,
добитися священного зерна,
хоча б мішок
Та марно все,
і світ для них одна суцільная мара.
А як прожити без жоднісінького щепчика зерна?
Не вже посміли ви відняти,
все те ,що вам по суті не належить.
Не вже зуміли кинуть у рівчак,
того, котрий всіх вас на хлібі цьому держить.
Ех, якби побачив сам Господь,
що за нечистий тут елегію без покарання вершить.
Та ні, якщо не зараз,
то колись вогненну кару, справедливість в мить возвершить.
Але з вогненним серцем, мученики не вмирають.
Вони пособі слід на полі залишають,
щоб знати знов куди назад вернутись.
Лише такі зуміють в судний день проснутись
13.10.10
Перегук на твір В.Барки «Жовтий князь»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377474
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.11.2012
автор: Мері Benovski