І знов це таке невловиме відчуття метушні, поспіху та нестачі місця…. Всі кудись біжать, крокують, несучи в руках важезні сумки, набиті безліччю речей… всі сідають до різних вагонів, поїздів, їдуть у різних напрямках, махаючи на прощання тим, хто прийшов проводжати…ніхто не полишає по собі ніякого сліду… всі губляться поміж часу у цьому хаосі вокзалів та транспортних засобів…
Уже немолоді жіночки сидять в очікуванні, читаючи чергову газету про життя зірок; якийсь самотній чоловік просто походжає своєю гордою ходою, намагаючись прочитати розклад руху поїздів…він не шукає інформацію про свій поїзд… читає все підряд…хотілося б спитати «навіщо?», адже все одно до більшості з цих міст йому ніколи не випаде шансу поїхати… та ,мабуть , це просто природа людини – хотіти дізнатися щось про інших, адже жінки так само читають газети про зірок, не маючи уявлення навіщо їм ця інформація… ми завжди хочемо пізнати щось далеке, небачене та неймовірне, зовсім забуваючи про реальність, про власне життя та про досягнення кращого у власному ж житті… дивно… ми розуміємо всі наші проблеми і цю зокрема,але не прагнемо до її вирішення. Можливо й прагнемо, але все одно не вирішуємо, забуваємо про неї і живемо так, як і раніше…
Ось цей чоловік нарешті діждався свого поїзда «Київ – Львів»… він сяде на нього і вже через декілька годин буде вдома… чи не вдома? Важко сказати щось про того, хто уособлює саму самотність…. У ньому живе щось приховане і таке, що ніхто не може розгадати… про що він думає, хто живе в його серці, та куди ж він все-таки приїде цим поїздом….
Невеличка група студентів із 5 чоловік дружно збирається біля вокзалу… вони, із своїми повними валізами та широкими посмішками на обличчях, знову зустрілися… видно, що вони невимовно раді цій зустрічі, адже скоро початок занять, а отже безліч нових пригод, недоспаних ночей у гуртожитку та гулянь до ранку… знову такі нудні лекції викладачів та думки, що ніяк не заспокоюють – це ж знадобиться їм у майбутній професії – після цього виникають питання « це я сам обрав цей університет?»))) буде знову купа нових знайомств, побачень, днів, коли будуть закінчуватися останні гроші та власноруч приготованих сніданків…
Просто хочеться самому у цю компанію, щоб пережити всі ці веселі моменти…
Маленька дівчинка разом з мамою за руку їдуть до бабусі… вона ж напевне нагодує їх своїми смачними пиріжками та розкаже історії з дитинства, що захоплять дух…жаль, що в мене такого вже ніколи не буде…
БЕЗЛІЧ ЛЮДЕЙ…. ЇХ ціла купа, ціла вічність, цілий світ… всі по своєму різні, неповторні та індивідуальні; всі з різними смаками щодо музики та літератури, тістечок та цукерок, та й взагалі щодо людей… такий широкий світ… і серед всіх його надзвичайних «поїздів» треба сісти на свій…. Обрати вірного попутника… доїхати до пункту призначення, не вилізши зарано або навпаки не проспавши свою зупинку…
Знов метушня… вона не переривається… всі поспішають, а з ними і я – назустріч новому дню, почуттям та горизонтам…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377694
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2012
автор: Настуся