Я за руки тримаю простір,
Донедавна і ти, поруч …тут.
Ми замріяно йшли у гості,
Так наївні , закохані, прості,
А тепер я сама на помості
Серед тисячі зраджених пут.
Я краєчок притримую часу,
Ось уже вислизає із рук,
Змалювавши в повітрі гримасу,
Посміявся з хмарин викрутасу,
Затуманив осінню окрасу
Й залишив у минулому звук.
Так назавжди любов відспівала,
Без заземлення, в небо зійшла,
В часі я почуття не зміряла
І у просторі не завмирала,
Я тобою жила і чекала…
Та, на жаль, така мить відійшла.
Відминув час у простір. Немає!
Не вернути, не вкрасти назад.
І дороги до тебе не знаю
Й, мабуть, двері не ті відчиняю,
Час у часі крізь тьму доганяю…
Наче з вітром я б'юся в заклад.
Як примарне те щастя торкнути,
Коли я загубилась сама….
Чи у світі я є і чи бути?
Чи в минуле змогти завернути,
Або просто назавжди забути…
Був наш світ…і нічого нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377786
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2012
автор: Тетяна Луківська