Нестримне, невідоме, неозоре…
Мабуть, у цьому він побачив знак.
Маленький човник вирушав у море.
І довго озирався на маяк.
Він веслував туди, де квітнуть зорі,
Де хмари тануть у безодні хвиль.
І там, у непоступливому морі,
Зникали місяці його зусиль.
Беззахисний, але сміливий човник,
Що веслував у пошуках перлин,
Щомиті думав про далекий вогник –
І знав, що він у морі не один.
Всі календарні аркуші, мов срібні,
Тягнулися намистом по воді.
Стомились весла, милицеподібні,
Іржею покалічено-руді.
І він збагнув: життя, мов білу птаху,
Він бачить поруч – і втрачає час.
І затремтів від болісного страху:
Тільки б маяк для нього ще не згас!
Шуміло море, наче співрозмовник,
Про щось далеке мріяв зодіак…
Розбитий вщент, маленький білий човник
Веслом-рукою обіймав маяк…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377789
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2012
автор: Іван Юник