Маяк (я повернусь)

Нестримне,  невідоме,  неозоре…
Мабуть,  у  цьому  він  побачив  знак.
Маленький  човник  вирушав  у  море.
І  довго  озирався  на  маяк.
Він  веслував  туди,  де  квітнуть  зорі,
Де  хмари  тануть  у  безодні  хвиль.
І  там,  у  непоступливому  морі,
Зникали  місяці  його  зусиль.
Беззахисний,  але  сміливий  човник,
Що  веслував  у  пошуках  перлин,
Щомиті  думав  про  далекий  вогник  –
І  знав,  що  він  у  морі  не  один.
Всі  календарні  аркуші,  мов  срібні,
Тягнулися  намистом  по  воді.
Стомились  весла,  милицеподібні,
Іржею  покалічено-руді.
І  він  збагнув:  життя,  мов  білу  птаху,
Він  бачить  поруч  –  і  втрачає  час.
І  затремтів  від  болісного  страху:
Тільки  б  маяк  для  нього  ще  не  згас!

Шуміло  море,  наче  співрозмовник,
Про  щось  далеке  мріяв  зодіак…
Розбитий  вщент,  маленький  білий  човник
Веслом-рукою  обіймав  маяк…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377789
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2012
автор: Іван Юник