Віддавна звична до самотності,
І здається не потрібен ніхто.
Немолода , а вистачає хоробрості,
По життю йти одній... Та чого ?
Нераз думка вогнем спалахне,.
У юрбі може стріне ті очі ?
В обіймах, звично, довгої ночі
Розчинитись, і забути сумне.
І так щодень собою вільна,
Ніхто, ніколи не подасть руки.
Не світить з кимось бути спільно,
Та не потрібні їй чоловіки!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377871
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.11.2012
автор: Вразлива