Українським лицемірам і фарисеям.

(Стосовно  мови  і  взагалі.)
                                             «За  краще  нам  -
                                               на  мові  брата  розмовляти,
                                               а  ніж  чужинцям    зад  лизати.
                                               Так  ліпше  буде.
                                               Й  більш  безпечно...»

Буває  різне  у  природі.
Наприклад.  Виродки  в  народі.
До  вас  звертаюсь,  небом  кляті!
Невже  вам  руські  винуваті?

Сьогодні  ви  -  вже  українці?
А  вчора?..
Мовчки,
Поодинці,
Як  ті  поганії  ординці,
Пошану,  славу  добували
Й  грошей  побільше  загрібали
Собі  у  пельку,  а  не  всім.
Бо  ж  мову  рідну  забували,
Й  перед  братами  хизували
Московським  «говором»  своїм.

А  зараз  брешете  без  міри
Ви,  знахабнілі  лицеміри!
То  ж  ви,  бува,  позабували,
Як  Україну  продавали
Гуртом  і  в  роздріб,
Щоби  одержати  чини?!
Чи  вже  не  чуєте  вини
Ви  перед  Ненькой,  бузувіри?

«Без  мила  лізли»,
А  нараз?
Страждальців  корчите?
Вас  -  заставляли?
То  може  скажете  кого?
Скажіть-но  –  де?
Скажіть-но–  хто?
І  де  була  така  вказівка?
Бо  може  зна  про  теє  «Спілка*...»?

На  Україні  ж  українське
В  той  час  було,  а  не  англійське,
Не  «мериканське»  й  «німчурú».  
То  ж    -  «не  гоніть  тепер  мурú».
І  не  кажіть:  
«Нас  -  «з  о  б  і  ж  а  л  и».

Бо  все  своє  на  той  час  мали.
Не  тілько  мову,
А  й  –  усе!
Театри  були,  були  школи
І  люд  балакав  як  хотів.
Чого  ж  ви  брешете  по  тім,
Що  вам  забороняли  мову?  

Погляньте  ж  навкруги  наразі...
Заразна  західна  зараза
Заполонила  все  і  всюди.
А  люди  наші?
Н  а  ш  і    люди?!
Оті  двугорбії  верблюди.
Впряглись  в  ярмо,  немов  воли.  
Чому  ж  не  чути  щоб  ревли?..

Воли  ж  ревуть,  коли  голодні,
Верблюди  –  це  ж  бо  не  воли.
Вони  живуть  в  пустих  безводних
місцях,  "таких  же",  як  і  ми.

В  ярмо  впряглись...І  на  чужого.
І  на  свого,  і  головного  **,
Що  мýштрить  нас  на  їхній  кшталт
І,  навіть,  до  якого  Бога
Іти  -  указує  дорогу...

Здіймайте  ж  г  аласи  і  гвалт!
гвалтуйте  цюю  тему  нову!..

М  о  в  ч  а  т  ь  про  вражії  діла.
Бо  ж  в  голові  сидить  кіла,
Що  давить  лише-но  на  мову.  

Пораду  я  хотів  би  дати,
Аби  до  розуму  призвати,
До  істин  і  понять  відомих.
Щоб  гірку  чашу  не  іспити,
Спочатку  того,  як  плюватись,
В  собі  тихенько  розібратись...
І  з  сорому  людського
Додолу  очі  опустити,
І  вже    н  і  к  о  л  и  !  не  трубити,
Що  вам  забороняли  мову.  
                                                   

*  Мається  на  увазі  «Спілка  письменників  України».
**  Мається  на  увазі  бувший  президент  Україны  В.  Ющенко.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378574
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2012
автор: Назалєт