У день цей світлий дощ ішов, за липою сховався.
Я знов під парасолькою від світу й від людей.
Він був якийсь сполоханий, немов чогось боявся;
Красивий день і свіжий був, як цвіт від орхідей.
У снах порожніх вулиць вже туман не знайде колеса.
Я знов по всіх калюжах, не зважаю ні на що.
І римі дуже хочеться не голосу, а «голоса»,
Я вся така неправильна, я – все, і я ніщо.
Стоять дерева зрошені, а я все посміхаюся.
Нема у мене болю вже, без видимих причин.
Я в першого зустрічного так щиро закохаюся…
Здавалось б вже кінець дощу, та це лише зачин.
Гукає сум ще здалеку не хочу обертатися
Ще дощ цей буде довгий - мокрий збудник всіх ідей
Піти б кудись далеко так, щоб більше не вертатися,
Та знов під парасолькою від світу й від людей
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378594
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2012
автор: Настуся