Переступивши, щось власне, випещене, заціловане.
Викормлене з дитинства, найбілішим хлібом.
Стала самовпевнена, розпоясано - роздратована
І до цілі топтала усіх під ногами сліпо.
Не чекала, що хтось - трохи вищий на голову,
До мети, до омріяної, над землею злетить.
Не шпаком і не чайкою, і не вісником-голубом,
А машиною з крилами - розріже блакить.
Та вона самовпевнено билась об вентилі,
Роздратовано падала, підіймалась, ішла.
- Навіжені! Нахаби! Ви ледарі, бездарі!
Проводжала усіх, з ким дорога звела.
І вдихнувши, по часточці, завойоване звалище,
Зачекалася оплесків, дифірамбів і рим.
А нікого! Всі друзі зітліли в пожарищі,
П’єдестал залишили холодним, пустим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378677
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2012
автор: Любов Чернуха