***
Така тужлива ся осіння нота...
Скидає липа одіж золоту.
Міжпавутинно тулиться дрімо́та
До гІлля, що пізнало наготу.
І небо сиве, наче повитуха,
Приймає сонце - немічне дитя,
Що безпорадно напинає руки,
Хапаючи за тороки життя.
Немов чуття мої в сумному сквері
Іще леліють на святочний лад...
Та вже покірно прочиняє двері
Пожухла осінь в тихий листопад...
(23.10.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379399
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2012
автор: Леся Геник