Синя волошка у полі живе,
одна однісінька зосталась,
хоче потрапити у небе голобе,
в яке давно вже закохалась.
Та не бачити їй скоро його.
Зимонька вже сплела біле павутиння,
її кохання помітила давно
і стала волошка їй рабиня.
Настала година прощання,
волошка у полі тремтить,
ніяк не забуде кохання,
яке як вогник миготить.
Та тут нічим вже не зарадиш,
не зміниш свою долю,
хіба, що тільки небу покажеш,
ту жорстоку неволю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379489
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.11.2012
автор: toma