Прийдемо
Шлях Чумацький над нами
яскравіє, що розсипана сіль,
споглядає за розвитком драми,
тамує в серцях наших біль.
Вогняний філософський дух –
то сповненість наших дум,
Землі завершальний круг –
то мужність і радість, і сум.
Прийдемо до Світла, прийдемо!
Бо крилами дух вироста,
годі стелитись поземо**,
вже в радості серце й в молитві вуста.
10 лютого 2001
*Виокремлено зі збірки "Легенди..." для зручності читачів
** Забуті математичні терміни:
поземо – горизонтально, паралельно до землі, тут – до землі;
( доземо – вертикально).
* * *
Дещо ти вхопила, пані Спокуcо,
в непевній своїй перемозі:
той зрізав козацьку чуприну й вуса,
той в нетрях розпуки, в ганебній дорозі.
Та не шукаймо зовнішніх ознак,
бо кожен, певно, має в собі смак.
Але ж було, що волю шанував козак
й шаблю духу, віри мав напоготові,
й серцем і душею розумівсь на Слові.
Та з Віку Нового нас кличе Проміння
шлях подолати у дусі здоровім,
скинувши зайве – вчорашнє зотління,
бо не тримає на Небі вже гребля Вогонь.
Ми йдемо! Впасти серцем нам, Боже боронь!
12 лютого 2001
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379809
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.11.2012
автор: GreViZ