Така вона як стара мати –
Сидить на призьбі біля хати.
Здалека діток виглядає,
Котрих давно уже немає.
Отримала нарешті волю
Та прокляла ту волю-долю.
Не вміла нею керувати,
Себе дозволила продати.
Попала в руки до нікчем
І не зарадиш тут плачем.
Хотіла чесності і правди,
Вона за правду була завжди.
Її ж ненавидів сусід –
Плював, кричав на неї в слід.
І пхав у спину гострий ніж,
Щоб перейти її рубіж.
Він мріяв неньку поховати
І землю вільну відібрати,
Умиту кров’ю і дощем.
І не зарадиш тут плачем.
Вона боролась, як могла,
Кривава стежка пролягла.
І діти матір боронили
Їм смертну кару присудили
За те, що лили свою кров.
За вірну, жертвенну любов
Поклали на вівтар життя
І відійшли у небуття.
Упали зрубані мечем.
Вже не зарадиш тут плачем.
Не змиє горя море сліз.
Та хто б до неї не приліз
Обійми радо розкриває,
На допомогу лиш чекає.
Та жде її завжди обман –
В полуді очі від оман.
Одна лиш туга, біль і щем
Вже не поможеш і мечем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379819
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.11.2012
автор: Бойчук Ігор