А сонце палило аж череп тріщав,
З натугою небо синіло.
Пісок під руками підступно сичав:
«Лежи, поки сонце не сіло».
Даремно він жаром впивався в лице…
Піднявся—й пішов геть розбитий.
За дюнами ждало дитинство моє,
Яке я не встиг полюбити.
Не треба чужої країни мені,
Додому я йду і до мами,
Брести не в пісках, а по свіжій стерні,
Де спілі поля обжинали.
А сонце палило, і череп тріщав,
Згорів колір неба, став білий…
Мене голос тихий здаля окликав,
До болю знайомий і милий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379869
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.11.2012
автор: Г. Король