Стояла розстріляна хата,
По серцю мела заметіль,
І брат піднімався на брата,
Щоб сіяти кривду довкіль.
Для них не було порятунку!
Імен їх ми не назвемо,
А волі пригубивші трунку,
Ніколи не стануть в ярмо.
Як соколи: горді і люті,
І ціль вже забута була,
Були б їм кайдани розкуті,
І ворог напився щоб зла!
І знали вони те напевне,
Що їм вже нема вороття,-
Життя своє, віру й натхнення
Воліли дорожче віддать.
Чужого тому не цінили,
І все їм ставало чужим.
Ворожому світові мстили,
Що був до країни їх злим.
І що б нам про них не казали,
Наклепи які б не звели,-
Вони всі життя віддавали,
Щоб ми трохи краще жили.
Зламали розстріляну хату,
Що ніби стояла в строю,
Щоб легше було забувати
Трагічну надію свою.
5.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380130
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.11.2012
автор: Микола Серпень