Ти дивишся на мене. Готова тебе вбити.
Не знаю як цього я не скоїла іще..
А я всього ж хотіла тебе завжди любити,
Але бетонне місто розбило мене вщент.
Могли б собі за руки тут мовчазні ходити,
Де калюжі в асфальті розкопують дощі.
А я б тебе хотіла ось тут, зараз любити,
І в радості, і в горі, і вдень, і уночі.
Прошу тебе, мовчи. Не треба говорити…
Бо людство розкидається сміттєвими словами.
Ти просто теж навчись мене так віддано любити,
І небо освятить тебе лавровими вінками.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380229
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.11.2012
автор: Влада Грушицька