Так, не знає Історія тління,
Хоч Історії віхи криваві -
Виривали Вкраїну з корінням
Знавіснілі ворожі навали.
Cіяв кат рясно смертю та лихом,
Обезкровлював дерево Роду,
Розпорошував дух наш на крихти,
Нищив душу святу у народу,
Перемножував горе на відчай,
Упокорював біль наш стернею,
Укорінював маски у вічі,
Перекреслював правду брехнею,
Поневолював волю насиллям,
І глумився над честю й мораллю,
Розпорошував в колах безсилля
Переломлені долі скрижалі...
Перекроєні віхи історій
І сплюндровані вір постулати,
Заколисану, приспану, хвору
Знов ховаємо пам'ять за ґрати.
Розстриножені коні стихії,
Потривожене небо від зречень,
Вже ніщо нашу душу не гріє
Ні у спеку, ані в холоднечу.
Перепалені мрії на попіл,
Перетовчені кості в могилах,
Недовивчені нами уроки
Пеленою оман нас сповили.
Запорошені серця судини
Чорним снігом людської облуди,
Замордований люд без упину
Всі віки у засліпленні блудить.
Сумно янголи дивляться з висі,
Як мільйони свічок плачуть воском...
Час спинити, народе, цей список,
Час сказати катам - "З нас вже досить!".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380449
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.11.2012
автор: валькірія