Ти зводиш життя лиш до сенсу – кохати,
Амур, ти такий самодур.
Є інші, хто ладен любові чекати,
А з мене достатньо тортур.
Ти кажеш, що тебе ніхто не зупинить,
Й стріляєш завжди навмання.
От тільки на шкірі моїй безупинно
Росте металічна броня.
Я знаю, любов не усе переможе.
Даремно не тратив би стріл.
У серце моє ти поцілити зможеш
Лише крізь оптичний приціл.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380788
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.11.2012
автор: Саша Кіткотенко