Сон вкладається спати біля воріт,
Під повіки впускає новий дивосвіт.
Та мене не бере у обійми міцні,
Загортають, мов в пастку, привиди-дні.
Думки манівцями біжать в нікуди,
Шукають опори, де стояли мости.
Зашарівся рум’янцем там протяг один,
Серце ятрить розтривожений спомин.
Мав би бути він наш, залишивсь нічий,
Обпікає цілунок зіжмаканих мрій.
Я не вірю, що погляд тепер твій чужий...
Коханий, ти з вітром пришли подих свій.
27.11.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380814
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2012
автор: Валентина Ланевич