З усіх боків палала Україна,
А ворогів як повінню несло,-
Такої ось жорстокої години
Республікою стало це село.
Яке село? Що ти городиш?
Чи можна у таке повірить?
Ти сій свій хліб, копай города,
А тут країну лаптем мірять….
Таки було! Яка наснага!
Кружить пекельна заметіль,
Людей горстиночки відвага,-
Селом вселенський мірять біль!
Кругом війна, війська голодні,
Від куль і шабель свист стоїть!
А тут ось, посеред безодні,
Порядку прапор майорить!
І всі як один
Ми Медвин!
Таких не було,
Ми не село!
Що тут за публіка?
Ми Республіка!
Досить за наше нас бити!
Кров нашу ледарям пити!
Порядок буде один –
Де кожен - Громадянин!
Трагічна доля! Проти світу,
І всупереч усій війні,
Ну хоч би там піти повітом,
А тут селом. Ну ні, і ні…
І не забудуть в поколіннях
Що проголошено було.
І те ж таки, що на коліна
Не опустилося село!
Стояли там де за порядком,
Стоять доручено було,
Надійно, вперто, до остатку,
Не раз оточене село.
Та всупереч їх обороні,
І намаганням захищатись,
Сюди ввірвалися червоні,
Щоб всі надії розстріляти…
З бідою один на один
Зійшовся Медвин!
Як привид правди,
По невмирущим дзвін,
І погляд в завтра -
Відважний Медвин!
На чільне місце
В серцях українців!
І низький уклін
Вам, Медвин!
01.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380863
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 28.11.2012
автор: Микола Серпень