Колючий він кактус - дощі йдуть сумні.
Він бачив усе - працював на вікні.
І поміж фіалок квітучих, бегоній,
Коли не политий, відчув що в полоні.
Він часто дивився в кімнату пусту,
А інколи заздрив гладкому коту:
Що мабуть в житті вже ніхто не погладить.
Тому що колючий - і геть не кошлатий.
Він гордо збирає між голками пил -
Пройти лише скло - під водою би змив.
Буденність набридла - зацвів і жовтіє,
Коротка, незвична, як мить, ейфорія.
1.10.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380906
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.11.2012
автор: Андрій Гагін