З порожнього в пусте вірші переливаю,
Загалом не сприймуть мої нічні труди.
У кожному рядку рішуче розбиваю
Я атоми брудної вульгарної руди.
То може, я насправді такий непересічний,
І в жилах моїх кров темніша від усіх,
А, може, уявивши, що я у віршах вічний,
Узяв на власну душу не злагоду , а гріх?
Хотілося б побути хоч трішки геніальним,
Щоб інші дослухались до того, що кажу.
І, може, я здаюся нахабним і банальним,
Але я не будую для щирості межу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380915
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.11.2012
автор: Андрій Конопко