ТАКА ПОРА, ТАКА ПРИВИЧКА
Можна слухати і на все дивиться,
Підклавши хмизу, пустоти запекти.
Раною розтяті, змінити лиця,
Між круч і град, бідолахою пройти.
Сівши заридати, сльозу пустити,
Так на всяк випадок, кожен сам собі.
Тишком, нишком усе пересудити,
В путах поринати в річку від біди.
Тихо мандрувати, на гори, та горби,
Назустріч сонцю з долею лихою.
Сумне таїти від розпачу й журби,
Щоб все віддать свавіллю і розбою.
Звикать в негоді хмикать і страждати,
Тяжкі зітхання, запихати в груди,
Сотні раз, починати серце рвати,
Втомивши болі, знов іти в нікуди.
Така пора для нас, така привичка,
Шляхи свої заплутувать в надміру.
Боротись за мету, шукати стрічку,
Щоб самих себе витягнуть із виру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381215
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2012
автор: davud