Я плакатись не хочу у чужу сорочку.
Достатньо наробила помилок.
Слабкі насправді ж плачуть у куточку,
А сильні роблять твердий, мужній крок.
Я скаржитись на щось зовсім не стану,
Бо, зрештою, я мало прожила.
Я винна в тім, що кинулась в цю лаву,
І що болить – це теж моя вина.
Я не скажу нікому, що на серці
Розжарене стоїть твоє клеймо.
І попелом на віки рознесеться
Твоє ім’я, як ніби й не було.
Я мовчки напишу очима в небі,
Що вже мені нікого не знайти,
Хто б зміг ось так любити замість тебе
І вірити у мене, так як ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381283
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2012
автор: Влада Грушицька