Стрінуться... Однак, бува, запізно
Для підводи щастя - сивина...
Бур"янисте поле, бездоріжно.
Келихи, що спилися до дна.
І нема вже ніби то й надії.
Небо у запасці хмаровинь.
День за днем безпомічно маліє,
В люльку набиваючи полинь.
І закурює душа печаллю,
Стелиться довкола сизий дим -
На плече прозірчатою шаллю,
Де життя схилилося на тин.
Над стежиною, що вузько в"ється
До знесил похилених воріт...
А за ними спрагле серце серця
Виглядає на ослоні літ...
(28.11.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381526
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2012
автор: Леся Геник