Жовта осінь надто холодна, надто холодна, чуєш?
Неначе води атлантичного океану.
Ти завше повторювала собі, що будеш сильною, а сумуєш,
чому ти мерзнеш у просторі самообману.
Старалася залишатися справжньою, на диво справжньою,
неначе вітри серед пустелі Гобі, серед ночі.
Хотіла знайти себе, старалася бути справедливою і відважною,
поки я тихо сидів і згадував твої очі.
Не забути ні на мить теплий вечір, темний вечір,
неначе завше сидіти тихенько у власній однокімнатній квартирі.
Згадувати майже постійно спільні сни і твої маленькі плечі,
які я щодня обіймав, серед днів, поки ми були щасливі.
Жовта осінь надто холодна, без тебе холодна, чуєш?
Неначе стояти під дощем, серед поганої погоди.
Тепер ти щаслива, ти стала сильною і навіть не сумуєш,
дякую тобі за все, лиш шкода, що мій дах став промоклий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381604
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.12.2012
автор: Alexander Marchuk