Не так вже важливо яка,
Та лише надія з’явилась в народу -
Зовсім молодого іще юнака
Послали в бою здобувати свободу.
І плакала мати, а сестри гордились,
Лиш батько похмуро мовчав;
І вже коли всі за селом опинились-
«Прощайте!» - юнак прокричав.
І будні, тривожні, як сни потяглися,
Простріляне сіре буття.
Старанно всьому, що казали учився,
Бо все що він мав - то життя.
Не легко давалось повстання
На промахів кілька - одне здобуття
І кров’ю платили вони за навчання,
І кров’ю кріпили свое завзяття.
Вертаючись якось з завдання
Він в лапи попав до катів
Всі муки пізнав за мовчання,
Не зрадив, не видав братів!
На розстрілі на світанні,
Замучений до не буття -
Одне лише мав сподівання -
Не марно віддав він життя.
Чи можем забути це все?
Хай навіть не той тепер час,
Ми в серці цей біль пронесем
За них і за нас.
11.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381614
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.12.2012
автор: Микола Серпень